Країна дітей (Океан Ельзи version)

В стране, в которой так много детей
Знают, как следует жить и за что умирать.

И клетка для птицы так тесна,
И легко даётся нам каждая весна,
И время обрывается утром эхом прибоя.

Нам остаются радость и смех.
Любить — это значит быть для всех;
Верить — значит уметь вести за собой.

Опять горят, горят мосты и возводятся стены,
Но держат нас верхние основы,
Дети, которые, которые проросли в небо страны,
Дети, ставшие нам продолжением языка.

Страна, которая не держит зла.
Страна, которая здесь была всегда.
Страна, в которую возвращают дожди.
О которой так легко писать стихи.
Страна — больше любого зла.
Любить её за то, что было.
Любить каждый из её рассветов.
У меня остаётся пару вопросов.

Что нас держит здесь вообще?
Нас здесь так мало на земле,
Нам так щедро светят звезды.
Это дети возвращаются с реки.

Дети возвращаются в свои дома.
Это мы здесь остаёмся жить, это мы.
И весь дом голосов и гостей,
Дышит тихо страна детей

Опять горят, горят мосты и возводятся стены.
Но держат нас верхние основы,
Дети, которые, которые проросли в небо страны,
Дети, ставшие нам продолжением языка.

И сколько всего надо пережить им,
Чтобы, блуждая по миру, они везде были своими?
И какими быть надо, чтобы вокруг понимали,
Почему в ушах звучит шум, почему черное уже не белое?
И огонь в сердцах, огонь в глазах, огонь,
За окном огонь.
Всё чужое вокруг своего.
И сколько в небе журавлей ищет убежища весной?
Сколько душ осенью они забрали с собой в небытие?
Что такое жизнь, в чём его счёт?
Больше не текут слёзы, просто глаза залил дождь.
Может, он смоет сухую грязь, смоет пепел до конца,
Но не смоет след в истории с молодого лица.

Опять горят, горят мосты и возводятся стены,
Но держат нас верхние основы,
Дети, которые, которые проросли в небо страны,
Дети, ставшие нам продолжением языка.

Опять горят, горят мосты и возводятся стены,
Но держат нас верхние основы,
Дети, которые, которые проросли в небо страны,
Дети, ставшие нам продолжением языка.


Країна дітей (оригинал)
Скільки печалей і скільки морок
І ти вже не можеш ступити крок
І вже зупиняєш серце, рахуючи втрати

І так нам бракує добрих вістей
В країні, в якій так багато дітей
Знають як варто жити й за що помирати

Та клітка для птаха така тісна
І легко дається нам кожна весна
І час обривається вранці відлунням прибою

По нас залишаються радість і сміх
Любити – це значить бути для всіх
Вірити – значить уміти вести за собою

Знову горять, горять мости і зводяться стіни
Але тримають нам горішні основи
Діти, які, які проросли в небо країни
Діти, що стали нам продовженням мови

Країна, яка не тримає зла
Країна, яка тут завжди була
Країна, в яку повертають дощі
Про яку так легко писати вірші
Країна – більше за будь-яке зло
Любити її за те, що було
Любити кожне з її світань
В мене лишається пару питань

Що нас тримає тут взагалі?
Нас тут так мало на цій землі
Нам так щедро світять зірки
Це діти вертаються від ріки

Діти вертають в свої доми
Це ми тут лишаємось жити, це ми
І повен дім голосів і гостей
Дихає тихо країна дітей

Знову горять, горять мости і зводяться стіни
Але тримають нам горішні основи
Діти, які, які проросли в небо країни
Діти, що стали нам продовженням мови

Та скільки ж всього треба пережити їм
Щоб блукаючи по світу вони скрізь були своїми
І якими бути треба, щоб навколо розуміли
Чому в вухах є шум, чому чорне вже не біле
І вогонь у серцях вогонь у очах вогонь
За вікном вогонь
Все чуже навколо свого
І скільки в небі журавлів шукає прихистку весною
Скільки душ восени вони забрали із собою в небуття
Що то є життя, в чому його кошт
Більше сльози не течуть просто очі залив дощ
Він може змиє бруд сухий, змиє попіл до кінця
Але не змиє слід історії з молодого лиця

Знову горять, горять мости і зводяться стіни
Але тримають нам горішні основи
Діти, які, які проросли в небо країни
Діти, що стали нам продовженням мови

Знову горять, горять мости і зводяться стіни
Але тримають нам горішні основи
Діти, які, які проросли в небо країни
Діти, що стали нам продовженням мови